Рада національних асоціацій товаровиробників при КМУ

Система технічного регулювання в Україні: бачення основних проблем та першочергові кроки із реформування чинної в Україні системи стандартизації та сертифікації

Тези виступу на засіданні Комісії з питань технічного регулювання Ради національних асоціацій товаровиробників при Кабінеті Міністрів України, 13.07.07

Осаволюк С., к.е.н., аналітик, Міжнародна фінансова корпорація, Проект «Ділове середовище та розвиток підприємництва в Україні»

Вступ.

1. Ефективна робота системи технічного регулювання є вкрай важливою для динамічного розвитку економіки, зокрема:

• для забезпечення можливості інноваційного розвитку;
• для успішного виходу вітчизняного виробника на зовнішні ринки;
• для успішної конкуренції вітчизняної продукції із імпортом.

2. Основні норми системи технічного регулювання у ЄС:

• основні вимоги до продукції (переважно – щодо безпеки для споживача, навколишнього середовища тощо) встановлені в Директивах Європейської Комісії – Технічних регламентах;
• стандарти - добровільні, їх застосування свідчить про якість товару та/або відповідність мінімальним вимогам щодо охорони здоров‘я, безпеки тощо;
• відповідність товару загальноєвропейським – «гармонізованим» стандартам означає відповідність основним вимогам;
• виробник може застосовувати інші технічні специфікації для того, аби відповідати основним вимогам.

I. Основні проблеми чинної в Україні системи.

Вітчизняна система технічного регулювання гальмує розвиток економіки і в той же час – не забезпечує прав споживачів на отримання якісної та безпечної продукції. Основними причинами такого стану речей є:

1.1 Обов‘язкова сертифікація.

В Україні занадто великий перелік продукції, яка підлягає обов‘язковій сертифікації (34 товарних групи, понад 400 найменувань продукції)

В ЄС відсутня обов‘язкова сертифікація продукції – замість цього впроваджена система оцінки та підтвердження відповідності.

Зазначена система базується на системі оцінки ризику, тобто рівня небезпечності кожного виду продукції.

Відповідно до більш небезпечної продукції застосовується більш жорстка процедура оцінки та підтвердження відповідності.

Так, для найменш небезпечної продукції – можливе самостійне декларування виробником відповідності продукції технічним вимогам, для потенційно небезпечної – передбачена перевірка на таку відповідність кожної одиниці продукції незалежним органом.

При цьому в ЄС під дію Директив, якими встановлюються обов‘язкові вимоги до товарів, підпадає 24 групи продукції.

1.2. Відсутність ринкового нагляду, тобто контролю за якістю наявної на ринку та доступної для споживачів продукції.

Для переходу від системи обов‘язкової сертифікації до системи оцінки та підтвердження відповідності за європейським підходом необхідними є розробка та ухвалення Закону України «Про ринковий нагляд».

Даний закон має забезпечити перехід від державного нагляду за додержанням стандартів на стадії виробництва продукції до впровадження систем управління якістю та ринкового нагляду.

При цьому без запровадження вітчизняними виробниками системи управління якістю на виробництві контроль готової продукції не буде ефективним, оскільки без такого запровадження якісні показники продукції навіть в межах однієї партії, наприклад, харчової продукції, можуть бути різними.

1.3. Відсутність впроваджених технічних регламентів.

Перехід від обов‘язкової сертифікації до оцінки відповідності гальмується повільною розробкою та впровадженням технічних регламентів.

Так, станом на 31.12.2006 р. затверджено 17 технічних регламентів (ТР), що базуються на європейських директивах, переважно Нового підходу, в яких встановлюються обов’язкові вимоги щодо безпеки до певних видів продукції.

Окрім цього, Кабінетом Міністрів України ухвалено Постанову вiд 07.10.2003 №1585 «Про затвердження Технічного регламенту модулів оцінки відповідності та вимог щодо маркування національним знаком відповідності, які застосовуються в технічних регламентах».

Однак з огляду на відсутність гармонізованих стандартів, добровільне застосування яких може сприйматись як доказ відповідності продукції вимогам цих технічних регламентів та відсутність призначених органів з оцінки відповідності жоден з ТР фактично не впроваджений.

1.4. Складові системи обов‘язкової сертифікації, які обумовлюють її неефективність:

• сили та кошти при застосуванні контролю розпорошуються між всією продукцією, що не дозволяє забезпечити якісний контроль;
• при цьому продукції із різним рівнем небезпеки для споживача чи навколишнього середовища приділяється однакова увага;
• обов‘язкова сертифікація за сучасних умов не гарантує якості товару, оскільки наявність сертифікату не гарантує якості виробництва - навіть в межах однієї партії, наприклад, харчової продукції, якісні показники продукції можуть бути різними.

2. Суперечливість чинної нормативної бази.

Норми Закону України «Про захист прав споживачів» не відповідають нормам профільного законодавства з питань стандартизації.

Так, у відповідності до абзацу другого частини першої статті 14 Закону України «Про захист прав споживачів» «У разі відсутності нормативних документів, нормативно-правових актів, що містять обов'язкові вимоги до продукції, використання якої може завдати шкоди життю, здоров'ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити випуск і реалізацію такої продукції».

Окрім цього, у відповідності до п.2 частини першої статті 15 цього закону «Інформація про продукцію повинна містити:
...
2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція;».

Зазначені норми фактично означають обов‘язковість відповідності практично всіх товарів тим чи іншим стандартам, що суперечить нормам закону України «Про стандартизацію», оскільки частина третя статті 11 Закону «Про стандартизацію» говорить: «Стандарти застосовуються на добровільній основі, за винятком випадків, коли застосування цих стандартів вимагають технічні регламенти».
Окрім цього, наявність зазначеної норми статті 14 означає, що органи Держспоживстандарту в будь-який час можуть зупинити виробництво практично будь-якого товару, оскільки критерії можливості завдання шкоди життю, здоров'ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача не визначені.

Таким чином може бути зупинене виробництво товарів, стандартів на які взагалі не існує, без доведення їх небезпеки для життя, здоров'я, майна споживача чи навколишнього природного середовища.

3. Низький рівень гармонізації національних стандартів із міжнародними та європейськими.

За умов існування обов‘язкової сертифікації та норм про обов‘язковість відповідності всієї продукції стандартам це створює суттєві бар‘єри для експортоорієнтованих підприємств, оскільки при для продажу товарів і на внутрішньому, і на зовнішньому ринку виробники змушені застосовувати різні стандарти.

3.1. Стан гармонізації національних стандартів із відповідними міжнародними.

З 6113 нормативних документів у сфері стандартизації - 2516 гармонізовано з міжнародними та європейськими стандартами.

Із близько 19 тис. міждержавних стандартів - гармонізовано 10,3 %.

Станом на 1 березня 2006 року фонд чинних в Україні міждержавних стандартів (ГОСТ), розроблених до 1992 року, складає 16765 стандартів, причому 46% з них було прийнято ще до 1980 року.

Таким чином очевидно, що переважна більшість чинних в Україні стандартів не забезпечує сучасних вимог до якості та безпеки продукції.

При цьому за прийнятих в Україні темпів реформи системи технічного регулювання для повної гармонізації із європейськими стандартами знадобиться понад 20 років.

II. Негативні наслідки чинної ситуації.

1. Система технічного регулювання, зокрема обов‘язкова сертифікація перешкоджає розвитку економіки Україні, з огляду на те, що:

• гальмує впровадження інновацій у виробництво;
• обмежує рівень конкуренції серед виробників, оскільки заважає виходу на ринок нових підприємств.

Таким чином, відсутність реформ та консервація чинної системи технічного регулювання вигідні монополістам та бізнесу, який пов‘язаний із владою.

2. Відповідно без реформування системи технічного регулювання неможливою є структурна перебудова української економіки та її переорієнтація на випуск високотехнологічної і конкурентоспроможної продукції.

3. Обов‘язкова сертифікація у поєднанні з чинною системою державного нагляду обмежує конкуренцію споживчих товарів, що призводить до звуження доступного для споживачів асортименту продукції, до невиправдано високого рівня цін та низької якості товарів.

4. Система обов‘язкової сертифікації не забезпечує якості та безпеки наявної на ринку продукції, адже за даними Держспоживстандарту, близько 80% товарів, що продаються, так чи інакше не відповідають чинним в Україні вимогам.

Разом із тим досвід інших країн, зокрема країн-членів ЄС, свідчить про те, що для забезпечення безпеки продукції та захисту прав споживачів обов‘язкова сертифікація не є необхідною.

Наприклад, в Європейському Союзі відсутня обов‘язкова сертифікація харчової продукції, але це не означає, що європейські продукти харчування нижчої якості та небезпечні для споживача.

5. Реформа дозволить значно покращити контроль за безпечністю і якістю споживчих товарів, оскільки система управління ризиками, яка лежить в основі реформи, дозволить сконцентрувати ресурси на контролі найбільш небезпечної продукції – поле контролю буде вужчим, але сам контроль глибшим.

З цієї ж причини реформа призведе до більш ефективного витрачання ресурсів – як державних, так і приватних.

6. З огляду на прагнення України до вступу до Європейського Союзу та до Світової організації торгівлі виконання вимог та правил цих організацій (в тому числі – і щодо системи технічного регулювання) є надзвичайно важливими для подальшого розвитку України та прискорення вступу країни до цих організацій.

При цьому доцільно застосовувати вже існуючу в ЄС систему, лише адаптувавши її (зокрема, систему управління ризиками) до вітчизняних умов.

III. Шляхи вирішення зазначених проблем – першочергові кроки.

1. Необхідно скасувати обов‘язкову сертифікацію тих товарів, щодо яких законодавством ЄС не передбачено обов’язкового підтвердження відповідності (сертифікації) третьою стороною – призначеним органом.

2. Внести зміни до Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема скасувати абзац другий частини першої статті 14 та п.2 частини першої статті 15, які фактично означають обов‘язковість відповідності практично всіх товарів тим чи іншим стандартам, що суперечить нормам закону України «Про стандартизацію».

3. Прискорити процес гармонізації національних стандартів. При цьому доцільно максимально широко використовувати метод „обкладинки” та простий переклад стандартів замість «адаптації».

4. Розробити та ухвалити, з урахуванням європейських директив, проект Закону України «Про ринковий нагляд».