Рада національних асоціацій товаровиробників при КМУ

Галенко Іван Вікторович, к.т.н.

Під тиском внутрішніх і зовнішніх чинників уряд України вимушений декларувати зміну своїх пріоритетів у співробітництві із об'єднаннями підприємств і надати перевагу національним асоціаціям товаровиробників. У статті автор аналізує деякі аспекти функціонування Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів України з 1993 по 2006 і формулює нові актуальні цілі для цієї дорадчої інституції.

Under the pressure of external and internal factors the Government of Ukraine is obliged to declare the changes of his priorities in collaboration with enterprise unions and to give preference to national associations of commodity producers. In the paper author analyze some aspects of activity of Union of private business owners of Ukraine attached to Cabinet of Ministers of Ukraine from 1993 to 2006 and formulate new actual purposes for such consultative institution.

Под давлением внешних и внутренних факторов правительство Украины вынуждено декларировать изменения своих приоритетов в сотрудничестве с объединениями предприятий и сделать предпочтение национальным ассоциациям товаропроизводителей. В статье автор анализирует некоторые аспекты функционирования Совета предпринимателей Украины при Кабинете министров Украины с 1993 по 2006 годы и формулирует новые актуальные цели для этой совещательной институции.

Ключові слова: Рада підприємців, національні асоціації товаровиробників, об’єднання підприємців, дорадчо-консультативний орган Кабінету Міністрів України, СОТ, внутрішній ринок, конкурентоздатність

Постановка проблеми у загальному вигляді. Процес приєднання до СОТ все більше набуває ознак завершення і хоча переговорний процес триває роками, все ж „закінчується, як правило, на користь більш сильних і досвідчених” [1 , стор.11]. Здобутком влади в „інтеграційних потугах” є, наприклад, проголошення асиметричного візового режиму з країнами – членами ЄС, що одночасно визначило місце України в міжнародному торгівельному клубі: „країни з нижчим рівнем розвитку не вимагають віз від громадян „багатих” країн, тоді як їхні власні громадяни все ще потребують віз для візитів у ці країни” [2, стор. 9]. Наведені цитати з двох видань, що фінансово підтримані закордонними установами, свідчать, що влада колись ракетно-ядерної високотехнологічної країни з вигідним геополітичним положенням та багатими людськими і природними ресурсами виявилася неспроможною ефективно скористатися спадщиною колишнього СРСР і більше розраховує на „чайові” від іноземних зайд чи туристів, ніж на таланти власного народу, працю національних товаровиробників. Щоб не скотитися ще нижче і не стати „вільною територією” для іноземних „ інвесторів”, національний бізнес повинен навчитися чітко замовляти послуги влади у сфері державного управління, платити справедливу ціну, жорстко контролювати якість цих послуг і жорстоко карати за „неякісні послуги”, промахи і прорахунки як окремого чиновника, так і групи бюрократів, якщо вона навіть об’єднана в банду або партію. Тільки за таких умов, на нашу думку, можуть виникнути підстави для моделювання „соціальної відповідальності” чи то бізнесу, чи то влади в Україні.

Зв'язок з науковими проблемами, завданнями. З 22.3.1993 р. до 13.12.2006 р. діяла Рада підприємців України при Кабінеті Міністрів України (далі – Рада) в якості консультаційно-дорадчого органу [3]. Головною метою Ради було „забезпечення ефективної співпраці підприємницьких структур з Урядом України і іншими органами державної виконавчої влади у проведенні державного розвитку підприємництва і формування ринкової інфраструктури” [4]. Як видно, модель зразка 1993 р. побудови стосунків „влада – дорадчий орган – підприємці” повністю вичерпала себе на кінець 2006 р., інакше можна було б просто змінити склад Ради. Причини ліквідації цього публічного органу лежать, на нашу думку, не стільки в політичній площині, скільки в площині викликів і загроз економіці України, створених у т.ч. „інтелектуальним внеском” Ради у прийняття владою тих чи інших рішень. Діяльність дорадчого органу впливала на законотворчу і нормативно-правову діяльність уряду, схвалення чи несхвалення бізнес-елітою (населенням) тих чи інших рішень уряду, формування фахового рівня державних службовців та на багато інших чинників функціонування держави. Тому збереження і узагальнення досвіду роботи цієї впливової інституції громадянського суспільства з метою його використання новими структурами при взаємодії з владою вкрай важливо.

У вітчизняній науковій літературі діяльність подібних інституцій достатньо глибоко, на думку автора, осмислені І.Сікорою, Б.Левицьким [5]. Вплив промислово-економічних „дорадчих” інституцій на історичний розвиток добре показано в світовій літературі, наприклад, в [6, 7, 8]. Водночас, низка авторитетних українських вчених і водночас впливових політиків в своїх наукових розвідках не розглядали вплив лобістських технологій на взаємозв’язок економіки і національної безпеки [9], на інноваційні процеси та сукупний „інтелект нації” [10]. На думку автора, в економічній літературі конкретної інформації для того, щоб здійснити належний аналіз впливу саме Ради підприємців на економічне середовище України і розробити практичний рекомендації для організації роботи подібних структур у майбутньому в інтересах України, поки ще не достатньо.

Цілі, задачі Ради підприємців були задекларовані у відповідних урядових постановах, друкованих і електронних виданнях, наприклад, в [11, 12].До діяльності Ради залучалися відомі експерти і аналітики, такі як Д.Ляпін, В.Карасьов, А.Єрмолаєв, С.Сегеда, В.Кредісов, І.Бураківський та інш., проте форма подачі матеріалів експертних досліджень під час публічних обговорень чи в аналітичних публікаціях носила як правило суб’єктивний, а інколи і тенденційний характер. Наприклад, під час публічних презентацій результатів економічних досліджень озвучувалися меседжі, що „Україна виграє від приєднання до СОТ, так як зростуть темпи розвитку окрім сировинних секторів промисловості, також в ... готельному, ресторанному, туристичному сегментах сфери послуг”. В презентованому 2.9.2006 р. Радою підприємців аналітичному виданні Міжнародної фінансової корпорації стосовно змін у бізнес-середовищі України Білорусія позиціонується як один з лідерів по рівню корупції серед країн СНД, а дані щодо порівняння частки ВВП на душу населення взагалі відсутні. Тому, на думку автора, слід започаткувати ґрунтовний системний аналіз діяльності Ради, дорадчо-консультативних установ, які так чи інакше впливають на рішення й дії/бездіяльність влади.

Основна мета вирішення виявлених проблем. На початку 2007 року було утворено Раду національних асоціацій товаровиробників при Кабінеті Міністрів України, яка презентує інтереси великих і середніх підприємств [13]. Тому постало завдання сформулювати з врахуванням досвіду, набутого при визначення базових умов, структури, поведінки і результатів діяльності Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, науково-обґрунтовані базові принципи щодо організації структури, формулювання стратегії й тактики поведінки та оперативного аналізу очікуваних результатів діяльності знову створеної Ради національних асоціацій товаровиробників. На наш погляд ці результати можна буде узагальнити на процес формування інших дорадчо-консультативних органів влади.

Викладення основних матеріалів дослідження. Базові умови створення і діяльності Ради підприємців були сильно корельовані з політично-економічною ситуацією в Україні і, в свою чергу, з провладними фігурантами бізнес-„еліти”. Тому діяльність Ради умовно можна розділити на етапи у відповідності з Постановами Кабінету Міністрів України (далі – Постанови), які через зміни складу Ради відображають зміни бізнес-груп, підходи і методи ведення „бізнесу” (тобто конвертації влади у матеріальні активи), а у підсумку – віхи у формуванні кримінального олігархічного бізнес-середовища в Україні.

Отже, з метою „ефективної співпраці підприємницьких структур з Урядом України та іншими органами державної виконавчої влади” у проведенні „державної” політики щодо розвитку підприємництва та формування ринкової інфраструктури Прем’єр-міністр України Л.Кучма видав Постанову від 22.3.1993 р. №210 про перший склад Ради підприємців України при Кабінеті міністрів України та її положення. Згідно ще компартійних традицій були призначені „координатори” Ради від уряду: головний радник Прем'єр-міністра України з питань альтернативної економіки І.Р.Маркулов і радник Прем'єр-міністра України з питань мікроекономіки В.Л.Рижов. В майбутньому від такої традиції відійдуть й будуть задіяні інші механізми впливу на бізнес-інтереси та діяльність членів Ради.

Першим головою Ради став заступник голови Спілки юристів В.О.Сумін. Секретарем Ради призначено радника з правових питань Українського союзу промисловців і підприємців (УСПП) В.В. Рикова. Це свідчить, на нашу думку, що Рада підприємців не створювалася як альтернатива УСПП. Решту 14 з 16 членів Ради представляли керівники 10 об’єднань підприємців, у т.ч. регіональної асоціації юристів, та керівники чотирьох підприємств, з яких – „Укрінбанк” і потужне, але вже агонізуюче акціонерне товариство „Концерн Електрон” (м. Львів). Серед персоналій Ради першого складу можна відмітити тільки голову Спілки малих підприємств України Ю.І.Єханурова, одного з майбутніх лідерів опозиції.

Про впливовість і зростаючий інтерес бізнесу до Ради свідчить те, що вже 10.6.1993 р. Постановою №441 Міністр Кабінету Міністрів В.Пустовойтенко значно розширив склад Ради, доповнивши її 9 директорами підприємств, серед яких знаковими, на нашу думку, є Донецьке АТ „Норд” (генеральний директор В.І.Ландик) й Транснаціональне фінансово-інвестиційне товариство „Стінвест”. Також був посилений вплив на Раду з боку УСПП (Бурдак І.Г. й Турчинов О.В.). Можна припустити, що введенням до складу Ради провідного наукового співробітника Інституту економки Академії наук В.П.Супруна, генерального директора Міжнародного інституту ринкових відносин і підприємництва В.П.Череваня (колишня Вища партійна школа КПРС) і регіонального представника Науково-промислового союзу здійснено спробу інтелектуалізувати склад та діяльність цієї інституції, хоча існує думка, що саме так клани і бізнес-групи делегували конкретним особам певні повноваження у зв’язках зі владою.

Офіційно, Рада як „постійно діючий консультативно-експертний орган” за пропозиціями відповідних об'єднань підприємців мала такі основні завдання:

• формування узгоджених позицій підприємницьких кіл щодо економічного розвитку України й підприємництва, надання відповідної експертної і консу-льтаційної допомоги Кабінетові Міністрів України, міністерствам і відомствам;
• участь у розробці ефективних механізмів державної підтримки підприємництва і конкретних заходів, пов'язаних з його розвитком, в усіх секторах економіки, вивчення зарубіжного досвіду в цих питаннях;
• сприяння створенню правових і фінансово-економічних умов для розвитку підприємництва, участь у розробці проектів відповідних законів, інших нормативних актів, а також проведення експертизи цих документів і управлінських рішень на предмет визначення їх впливу на розвиток підприємництва й ділової активності;
• підготовка рекомендацій щодо зовнішньоекономічного співробітництва на неурядовій основі й розширення міжнародних контактів підприємців і ділових кіл України, сприяння залученню в країну іноземних інвестицій, технологій і досвіду;
• сприяння розвиткові добросовісної конкуренції та проведенню активної антимонопольної політики;
• сприяння інформаційно-аналітичній та науково-методичній роботі, спрямованій на розвиток підприємництва, створенню національної системи підготовки кадрів для підприємницької діяльності.

До особливих повноважень голови Ради слід віднести право бути присутнім на засіданнях Кабінету Міністрів України і брати участь в обговоренні питань підприємництва; організовувати надання експертної та консультаційної допомоги Уряду України з питань підприємництва, забезпечувати взаємодію Ради з об'єднаннями підприємців, а також органами державної виконавчої влади. З цією метою Рада мала право утворювати постійні й тимчасові робочі групи, комісії, тимчасові творчі колективи та самостійно визначати порядок своєї діяльності й регламент роботи. Рішення Ради оформлювалися у вигляді протоколів, експертних висновків, рекомендацій та пропозицій. Рада мала свій офіційний бланк.

Забезпечення організаційної діяльності Ради покладалося на секретаря Ради, який зараховується до штату апарату Кабінету Міністрів України. Матеріально-технічне забезпечення діяльності Ради здійснювалося Кабінетом Міністрів України. З позицій сьогодення слід звернути увагу на те, що „експертно-консультаційні роботи проводилися Радою за рахунок коштів підприємницьких структур” – пізніше цю норму вилучать, але лобістська суть Ради від цього не зміниться.

Напередодні виборчих компаній виникла необхідність докорінним чином змінити склад Ради. Постановою №1018 від 11.9.1997 р. затверджується новий „реліз” Положення Ради, текст якого доповнюється поняттям „в умовах проведення економічних реформ”, а „підприємницькі кола” замінюються на „суб’єктів підприємницької діяльності” (СПД). Кількість пунктів в Положенні та їх зміст залишаються незмінними, але подаються в більш логічному порядку.

В оновленому складі з 23 членів тільки четверо представляли об’єднання підприємців, а решта – керівники державних і приватних структур. Головою Ради мабуть помилково було призначено Є.А.Червоненка, бо вже 9.4.1998 р. згідно окремої Постанови №479 його замінив президент Корпорації „Квазар-мікро” Є.В.Уткін. Серед членів Ради цього скликання на подальшу долю економіки України будуть впливати Б.В. Губський, В.М.Гуржос, В.М.Пінчук, Г.М.Суркіс, І.А.Франчук. Цей список „членів сім’ї першого тіла” наводить на думку, що у цей час Рада виконувала функції виборчого фонду. 12.5.1998 р. Постановою №665 до складу Ради включається Турчина Л.А. - голова Науково-виробничого об’єднання „Созідатєль”, яка займалася будівництвом і наданням комунальних послуг у Дніпропетровську. Можливо, на цей час коштів з державних програм інформатизації, поводження з радіоактивними матеріалами, інноваційного фонду тощо вже не вистачало і виникла необхідність спрямувати на вибори кошти, які традиційно саме напередодні виборів виділялися для „субсидування” житло-комунального господарства.

Таким чином, можна припустити, що Рада підприємців другого складу була покликана обслуговувати інтереси вузького кола осіб, частину яких з часом назвуть олігархами і в Україні сформується економічний устрій для олігархів. Деякими основними рисами цього устрою буде наступне:

• привласнення в особливо крупних розмірах державного майна вузькою групою осіб;
• широкомасштабне запровадження цими особами фінансових схем для привласнення коштів держбюджету (закриті постанови й розпорядження уряду – одноденки, заліки, незаконне відшкодування експортного ПДВ, завезення товарів на митну територію України без митного оформлення, заниження вартості товарів при експорті в офшорні зони тощо);
• ризиковане кредитування приватних структур під державні гарантії;
• багаторічна заборгованість держбюджету по соціальним виплатам (заробітна плата, пенсії, соціальні дотації), які на той час були мізерними.

Очевидно, що Рада підприємців такого складу виконала свою місію, „той став не тим” і перед урядом постали нові завдання. Країна у цей час переживала системну кризу, у т.ч. коли нові регіональні „пани” не хотіли платити „центру” данину. Уряд В.Пустовойтенко замінив уряд П.Лазаренка, який авторитарними методами добивався відновлення вертикалі влади й не мав потреби у дорадчих органах. Проте ставало ясно, що в організованому злочинному угрупуванні не може бути двох „паханів” і Л.Кучма зробив ставку на більш інтелігентного В.Ющенка.

Новий прем’єр-міністр Постановою №315 від 16.2.2000 р. суттєво змінює Положення про Раду підприємців. Вже в першій статті зникає посилання на „економічні реформи”. Більш чітко й прагматично виписуються завдання Ради: виконання дорадчих функцій під час обговорення, розроблення та затвердження Кабінетом Міністрів України проектів рішень з питань економічного розвитку та підприємництва; узгодження позицій СПД та їх об'єднань щодо економічного розвитку та підприємництва, надання відповідної експертної та консультаційної допомоги Секретаріатові Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади з цих питань; розгляд пропозицій СПД щодо внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів з метою створення сприятливих умов для розвитку підприємництва в Україні, захисту права власності та розвитку ринкової економіки; участь у розробленні механізмів державної підтримки підприємництва, вивчення та поширення зарубіжного досвіду; забезпечення оперативного зворотного зв'язку між Кабінетом урядом і СПД; підготовка пропозицій з питань зовнішньоекономічного співробітництва і розширення міжнародних контактів суб'єктів підприємницької діяльності.

Окремо було визначено другорядні, допоміжні функції Ради: сприяння залученню іноземних інвестицій, використанню передових технологій і досвіду, добросовісній конкуренції, проведенню активної антимонопольної політики, інформаційно-аналітичної та науково-методичної роботи в інтересах підприємництва, створенню національної системи підготовки кадрів для підприємницької діяльності. Раді приписувалося діяти „на основі взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями, а також об'єднаннями підприємців”.

Склад Ради став більш мобільним, так як членство в Раді могло бути постійним і тимчасовим. Постійні члени Ради затверджуються Кабінетом Міністрів України за їх згодою, тимчасові - рішенням Ради (простою більшістю). Посилено керівне ядро Ради шляхом введення трьох заступників, які мали повноваження брати участь у засіданнях уряду, утворених ним урядових комітетів і робочих груп, у нарадах, які проводяться міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади з питань підприємництва. Організаційною роботою Ради займався секретаріат у складі виконавчого секретаря, двох помічників голови Ради та двох секретарів Ради. Матеріально-технічне забезпечення Ради покладалося на Секретаріат Кабінету Міністрів України. З квітня 1998 р. по листопад 2002 р. Раду підприємців очолював Є.В.Уткін – президент корпорації "Квазар-Мікро".

Уряд А.Кінаха 16.11. 2002 р. змінює склад Ради. З 24 осіб 19 – представники бізнесу, у т.ч. страхових і банківських установ. Від об’єднань підприємців – всього п’ятеро осіб, у т.ч. двоє від УСПП. З минулого складу залишилися В.М.Гуржос (голова) і Є.В.Уткін. З впливових особистостей в новому складі Ради можна відмітити голову ради директорів корпорації „ІСД” С.О.Таруту, президента Ліги страхових організацій О.Ф.Філонюка.

З приходом у владу „донецьких” не міг не змінитися склад Ради. Постановою від 29.4.2004 р. №556 В.Ф.Янукович призначив головою Ради голову громадсько-політичного об’єднання „Нова епоха” Д.В.Швеця й змінив заступників голови Ради. З 26 членів Ради 13 лишилися з попереднього складу. Зросла присутність фінансових установ і змінилися назви підприємств, які лобіювали свої інтереси.

Вибори 2004 р. знову вплинули роль Ради і Постановою №1350 від 1410.2004 р. кількість її членів збільшується до 28 осіб. Голова залишається той самий, але відбувається зміна двох заступників і до ядра з 18 осіб особисто приєднуються президент футбольного клубу „Шахтар” Р.Л.Ахмєтов, О.В.Ярославський і Г.Суркіс (через представника). Серед медіакомпаній, лікеро-горілчаних магнатів, фінансових установ, державних і приватних підприємств „зв’язки з об’єднаннями підприємців” залишилися позначати три особи: представники Українського фонду розвитку регіонів, Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України і Українського національного комітету Міжнародної торгової плати (УСПП). Таким чином, за персональним складом в Раді більше проглядається ретельно продумана команда кандидата в президенти України, ніж консультативно-дорадчий орган для зв’язків з підприємцями. Тому очевидно, що революційний уряд Ю.В.Тимошенко Постановою №375 від 26.5.2005 р. кардинально оновлює склад Ради і розширює її до 42 осіб на чолі з народним депутатом Верховної Ради України К.М.Ляпіною.

До складу „помаранчевої” Ради увійшли представники 23 об’єднань малих і середніх підприємств (МСП) та роботодавців, шести профспілок, декількох аналітичних інституцій, трьох підприємств, і, як це не дивно, представник політичної ради громадянської компанії „Пора” та інші.

Новий уряд пішов на порушення деяких усталених традицій. Не були призначені заступники голови Ради. Також порушувався принцип розподілу влади, так як в дорадчому органі виконавчої влади головував представник законодавчої влади. Але завдяки активності К.М.Ляпіної Рада набула публічності й активно впливала на діяльність уряду, а уряд через Раду пропагував свої підходи.

Можна припустити, що такий вплив оцінювався позитивно, тому Постановою від 7.12. 2005 р. № 1180 Прем’єр-міністр України Ю. Єхануров (член Ради підприємців першого складу) розширив склад Ради до 81 особи. До 23 об’єднань підприємців і роботодавців, з яких по-суті й повинна була складатися Рада, і п’яти профспілок приєдналося 26 комерційних структур, з яких як мінімум 7 представляли інтереси іноземного капіталу, 11 галузевих асоціацій (типу грального бізнесу і ріелторів, виробників алкогольної, тютюнової, ювелірної, фармацевтичної, хлібо-кондитерської і харчової продукції), п’яти громадсько-політичних об’єднань та 8 інформаційно-аналітичних та дослідно-аналітичних структур, з яких відомі в Україні Аналітичний центр „Академія” (О.В.Кужель), Інститут конкурентного суспільства (І.М.Павленко), Міжнародний центру перспективних досліджень (В.Т.Нанівська) та інші аналітично-консалтингові структури, через які здійснювалась фінансове забезпечення заходів Ради підприємців.

Слід зазначити, що значна кількість публічних заходів Ради проводилася в рамках спільних проектів у т.ч. зі вказаними вище аналітичними структурами за кошти іноземних донорів. Надзвичайно позитивним аспектом цих заходів були високий рівень представництва, належне організаційно-технічне забезпечення, друк інформаційно-аналітичних матеріалів і збірників доповідей. Та головним результатом було те, що у представників бізнес-кіл з’являлася хоч якась можливість дізнатися про діяльність та плани уряду, взяти участь в публічному діалозі стосовно гострих питань розробки та впровадження нормативно-законодавчих актів.

До негативних аспектів, на нашу думку, слід віднести те, що саме через ці механізми владі інколи пропонувалися рішення, відповідність яких економічним інтересам України були сумнівними. Насторожувало намагання партнерів Ради по спільними публічним заходам нав’язати владі у якості „позитивного” досвід трансформаційних перетворень в країнах, які за масштабами і потенціалом економіки, людським ресурсам, геополітичним становищем аж ніяк не співвідносилися з п’ятою за величиною в Європі країною. Також безпідставно ігнорувався і відкидався позитивний досвід реформ в Росії, Білорусії, Казахстані, ситуація в яких в значно більшій мірі і в ширшому колі аспектів корелює з ситуацією в Україні. Звичайно, не слід приписувати вже ліквідованій Раді усі негаразди в економіці України, однак саме Рада виступала в уряді „речником” МСП на спрощеній системі оподаткування без сплати ПДВ і, як наслідок, створенню несприятливих конкурентних умов для вітчизняних виробників (рис. 1). Про низьку ефективність існуючого „діалогу” влади з бізнесу свідчать й інші перекоси в економіці країни. Наприклад, згідно оцінок експертів, Україна отримує в рік більше 20 млрд. доларів США від своїх громадян, які працюють закордоном. Це складає чверть ВВП і перевищує обсяги прямих інвестицій та в певній мірі компенсує від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі.

Рис.1. Приклад формування неконкурентного середовища в Україні за рахунок податку на додану вартість.

Сьогодні перед перемовниками – владою і бізнесом постають принципово нові завдання [14]. Якість імпортної продукції більшість вітчизняних товаровиробників оцінює як середню і низьку, а відсоток високоякісної – мізерний. Українська промисловість була б конкурентоздатною, якби імпортери не мали незаконних преференцій (контрабанда, заниження митної вартості та обсягів імпортних товарів, імпорт через СЕЗ тощо) і не існувало б легального доступу до внутрішнього ринку без сплати 20% ПДВ. Досвід інших країн показує, що внаслідок приєднання до СОТ основними загрозами економіці є розорення МСП, збільшення безробіття, погіршення умов для ряду важливих галузей економіки, наповнення ринку неякісним товаром, загострення проблем депресивних регіонів, поглинання фінансового сектору країни, втрата економічної й продовольчої безпеки, погіршення умов для інноваційної діяльності. Тому найбільш значимими цілями з членства в СОТ для вітчизняних виробників є підвищення якості українського законодавства, стимулювання росту економічного розвитку України, забезпечення споживача в достатку якісною і доступною продукцією, стимулювання підвищення конкуренто-здатності вітчизняної продукції після відкриття внутрішніх ринків для іноземної конкуренції, збільшення можливостей запозичення іноземних високих технологій, покращення іміджу України як повноправного учасника світової торгівлі, отримання кращих недискримінаційних у порівнянні з нинішніми умов для доступу української продукції на зарубіжні ринки, створення більш сприятливого клімату для притоку іноземних інвестицій, доступ до міжнародного механізму вирішення торгових спорів, участь у розробці правил міжнародної торгівлі з урахуванням національних інтересів України, розширення можливостей для українських інвесторів в країнах – членах СОТ. Звідси можна визначити і головні завдання взаємодії влади і бізнесу: активізація зусиль щодо зменшення втрат економіки після приєднання України до СОТ, бо Рада підприємців по великому рахунку не змогла допомогти владі добитися кращих умов приєднання до організації, яка вже поділена на сильних і слабких.

Висновки. Враховуючи соціально-політичну ситуацію в Україні, діяльність Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів України можна розділити на два основні періоди. Перший період – це період обслуговування бізнес-інтересів інтегрованих з владою „олігархів”, які завдяки родинним зв’язкам з Л.Кучмою та „особливим” заслугам перед останнім стали найбагатшими фігурантами в Україні. Другий період - період люмпенізації Ради, яка у цей час почала обслуговувати інтереси імпортерів та „челноків-контрабандистів”, які працювали „на спрощеній системі оподаткування”, тобто без належного бухгалтерського обліку і без сплати ПДВ. Своєю діяльністю Рада підприємців останнього складу ніяк не могла завадити тіньовим схемам, які були напрацьовані Радою „підприємців”- олігархів.

Другий важливий висновок полягає в тому, що Рада ні в першому, ні в другому форматі не виконувала представницькі функції великих і середніх підприємств в цілому, які несли на собі основний тягар податкових і соціальних виплат, збереження робочих місць. Рада не мала на меті соціальних завдань, завдань збереження і розвитку науково-технічного потенціалу, підвищення конкурентоздатності, імпортозаміщення, раціонального використання ресурсів тощо, а обмежувалася другорядними питаннями регуляторної політики і проблемами МСП.

Третій висновок полягає в тому, що окрім реалізації комерційних інтересів вузького кола резидентів і нерезидентів, Рада в інтересах влади виконувала функцію „свистка на кришці парової каструлі”, адже просте зниження ставки ПДВ до 10...13% зняло б левову частку проблем, з якими „боролася” Рада підприємців.

Перспективи. Не дивно, що 13.12.2006 р. уряд В.Ф.Януковича Постановою №1745 ліквідував Раду підприємців України без пояснення причин. У 2006 р. від’ємне сальдо експорту-імпорту товарів складало 6,67 млрд. доларів США, тому уряд змушений змінювати промислову політику. Досвід діяльності Ради підприємців свідчить, що держава не повинна жорстко адмініструвати окремі сектори промисловості, а повинна створити зрозумілі правила, які сприяють приходу бізнесу в ті чи інші сектори економіки, в першу чергу в ті, де Україна має переваги і які дозволяють диверсифікувати економіку, будувати її на основі знань, а не руйнації природи. Бізнес-еліта суспільства повинна допомогти уряду створити достатньо широкий спектр простих і зрозумілих інструментів, який дозволить активізувати інвестиції, наприклад: державні цільові програми, співфінансування, розміщення держзамовлень, субсидування відсоткових ставок за кредитами, кредитування експорту і митне регулювання, створення інститутів розвитку: технопарків, промислових, рекреаційних і транспортних СЕЗ. Головним принципом інвестицій повинно бути „технології в обмін на ринок”. Висловимо сміливе припущення, що саме для реалізації нової політики уряд кардинально змінив концепцію діяльності свого дорадчого органу, утворивши Раду національних асоціацій товаровиробників [15].

Література

1. Критерії членства в СОТ, ЄС та НАТО. Інтеграційні перспективи України //Аналітичне дослідженні. Під редакцією І.І.Жовкви. К.: Інститут Євро-Атлантичного співробітництва. – 2007. – 86 с.

2. О.Сушко, І.Сушко Україна – ЄС: на шляху до безвізового режиму // Інформаційно-аналітичне видання. К.: Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України. – 2006. – 72 с.

3. http://www.business-rada.kmu.org.ua/ - Сайт Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, травень 2007 р.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 1993 р. №210 „Про створення Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів України”

5. До новітнього українського світогляду і стратегії. З нагоди роковин А.Камінського – політика і вченого (нариси) / Під ред. В.Сікори. – К.:Економіка і право, 2002. – 148 с.

6. Ширер У. Взлет и падение третьего рейха. В 2-х томах. Том 1. – Пер. с англ./С предисл. и под ред. О.А.Ржешевского – М.:Воениздат, 1991. – 653 с.

7. Иванян Э.И. Белый дом: президенты и политика. – М.:Политиздат, 1976. – 432 с.

8. Сорос Дж. Криза глобального капіталізму: (Відкрите суспільство під загрозою)/Пер. з англ. Р.Ткачук, А.Фролкін. – К.: Основи, 1999. – 259 с.

9. Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. – К.: Техніка, 1999. – 336 с.

10. Україна: інтелект нації на межи століть. Кол.монографія / Керівник авторського колективу В.К.Врублевський. – К.: ІВЦ „Інтелект”, 2000. – 516 с.

11. Послання від бізнесу до державної влади України // К.:УНЦДП „Пріоритети”. – 2006. - №3(29), - стор.2-8

12. Бізнес і політичні партії: вимоги розвитку. Вибрані виступи учасників конференції 05.6.2006 р. // К.:УНЦДП „Пріоритети”. – 2006. - №5(31), - стор.2-16

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. № 1685 „Про утворення Ради національних асоціацій товаровиробників при Кабінеті Міністрів України”

14. Галенко І.В. Свій до свого по своє // Оборудование и инструмент для профессионалов. – 2007, №3 – стор. 64-65.

15. http://RNAT.ORG.UA – Сайт Ради національних асоціацій товаровиробників, травень 2007